УВКР заявляє, що російська влада гнобить українців на території РФ

Українська всесвітня координаційна рада висловлює рішучий протест проти систематичної політики репресій керівництва Російської Федерації щодо української етнічної меншини на теренах Росії, спрямованої на обмеження її культурних, духовних та інших потреб.

УВКР вважає, що в ситуацію має       втрутитися Президент

«Повна відсутність у Росії державних шкіл та дитячих садків з українською мовою викладання, неможливість українцям отримувати теле- і радіопередачі своєю рідною мовою, позбавлення їх можливості відвідання українських церков, виявилося недостатнім – Верховний суд Російської Федерації вирішив ліквідувати й можливість українцям самоорганізовуватися, визнавши поза законом «Об`єднання українців Росії» – організацію з більш як двадцятирічною історією, біля витоків створення якої стояли такі легендарні постаті, як перший український космонавт Павло Попович, відомий літератор Олександр Руденко-Десняк, нинішній голова ОУР, академік, небіж уславленого Олександра Довженка – Тарас Дудко, а також десятки інших авторитетних представників української громади Росії», - підкреслили в УВКР.

Автори заяви наголошують, що ОУР мала свої представництва у всіх без винятку суб’єктах Російської Федерації, у своїй діяльності організація керувалася нормами російського законодавства й принципами міжнародного права, що стосуються прав та свобод представників етнічних меншин.

«Розглядаючи справу по суті, Верховний суд Росії цілком проігнорував проведену роботу керівництвом «Об`єднання українців Росії» щодо усунення зауважень російського Міністерства юстиції, задля чого було скликано і проведено позачерговий з’їзд ОУР» - зазначається в заяві.

УВКР вважає, що прем’єр-міністр та Міністерство закордонних справ України зайняли адекватну позицію на переговорах з російською стороною щодо відновлення діяльності ОУР. Проте в нинішній ситуації повинен заявити свою позицію і Президент України, а становище українців у Росії має бути предметом переговорів на найвищому рівні з керівництвом Російської Федерації, наголошується в заяві.

Як повідомляв УНІАН, 18 травня Верховний суд Росії остаточно ухвалив рішення про ліквідацію Об’єднання українців Росії і виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

27 січня 2010 року рішенням Верховного суду РФ було остаточно ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКА УР), яка існувала з 27 березня 1998 року. Позов Мін’юсту РФ базувався на скарзі активіста фонду «Родина» Журавльова, який заявляв, що ФНКА УР «веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію».

29 лютого 2012 року для запобігання створенню невідомими особами нової ФНКА УР у Москві пройшов установчий з`їзд зі створення Федеральної української національно-культурної автономії (ФУНКА), яка повинна замінити ФНКА УР.

            У Львові вшанували пам’ять дітей, які загинули в катівнях НКВС.

Галина  Терещук

20.05.2012               

x

​​Львів – 20 травня, у День пам’яті жертв політичних репресій, у Львові на Янівському цвинтарі освятили надгробний пам’ятник 26 дітям, які були закатовані комуністичним режимом у 1949–1951 роках у двох із львівських в’язниць. Це були немовлята з репресованих родин українців. 15 років Товариство політичних в’язнів і репресованих домагалось від місцевої влади належно впорядкувати місце вічного спочинку невинно убієнних. Донедавна на місці поховання дітей стояв тільки березовий хрест.

x

​​«Це трагедія не лише окремої родин, це трагедія міста, держави, – заявив під час відкриття надгробного пам’ятника мер Львова Андрій Садовий. – Коли кати вбивали цих дітей, вони думали, що вб’ють націю».

x

​​Тут спочивають діти віком від одного дня до трьох років, також у братській могилі поховані двоє неповнолітніх, 15 і 17 років. На Янівський цвинтар їх привозили таємно і вночі з Замарстинівської в’язниці і «Бригідок». Це були діти матерів, які перебували під слідством чи були замучені НКВС. Комуністична влада намагалась вибити якомога більше інформації від жінок, вбиваючи їхніх малюків, народжених у в’язниці або ж арештованих із мамами.

Голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко дізнався про братську могилу дітей у 1989 році від сторожа Янівського цвинтаря, який ховав дітей і довідався, звідки їх привозять. У 1990-х Петро Франко дослідив архівні матеріали і встановив усі прізвища малюків. Під час проведеної ексгумації було виявлено, що в могилі спочиває 26 неповнолітніх.

«У львівському архіві вивчав документи від 1939 року. 11 вибрав з тюрми «Бригідки» дітей і 15 осіб – з тюрми Замарстинівської. На базі моїх матеріалів видали довідку. Є написано ім’я, прізвище, коли померла дитина. Якби ці 26 дітей були живі, то ми б мали вже четверте покоління,120 людей – це ціле село», – каже Петро Франко.

Мама схилила голову у скорботі над дитиною – цей образ на могилі похованих дітей у граніті відтворив львівський скульптор Юліан Савка. Він і вся його родина були репресовані. Маму митця вивезли у Якутію за її українськість, батько-упівець загинув, коли дитині було 11 місяців. Юліан Савка у 1947 році, маючи неповні три роки, взимку перебував у жіночій в’язниці разом із тіткою.

«Вони сказали, що «это отродие жить не будет». Коли приходили енкаведисти, я кричав несамовито. Пригадую, як били бабусю, копали. Її вивезли у Сибір, і вона між станціями померла. Там похована у 1949 році», – розповів митець.

«Щасливі ті, хто пам’ятає»

Пам’ятник закатованим дітям,каже скульптор, – це данина сучасників. А в Західній Україні є десятки відомих і невідомих місць поховань дітей, замордованих комуністичним режимом.

Лише за січень-лютий 1941 року на Личаківський цвинтар у Львові були привезені тіла понад ста немовлят віком від одного до тридцяти днів. Малюки були народжені у львівських тюрмах жінками-політв’язнями, яких вагітними арештовували офіцери НКВС у 1940–1941 роках за співпрацю з ОУН.

Невідомо також, скільки малюків закатовано наприкінці 1940-х у тюрмі на Лонцького. Бо й тут жінки народжували, і доля немовлят донині не досліджена. Вархівних документах працівники НКВС зумисно зазначали, що це немовлята не із в’язниць, а народжені в певному районі.

Товариство політичних в’язнів і репресованих просить мерію, щоб це місце масового поховання було впорядковане.

«Щасливі ті, хто пам’ятає», – наголошувалось під час відкриття пам’ятника,який виготовлений за кошт міського бюджету.

Киевскую милицию упрекают, что она не защитила участников гей-парада

Международная правозащитная организация Amnesty International обвиняет милицию в нежелании охранять участников гей-парада, который был запланирован на 20 мая в Киеве.

Неизвестные распылили из баллончика какое-то вещество, а после этого побили соорганизаторов

На своем сайте Amnesty International выражает убеждение, что украинская власть должна принять меры по защите прав ЛГБТ (сообщества лесбиянок, геев, бисексуалов и трансгендеров) и обеспечить, чтобы они могли осуществлять свои права человека, не боясь нападений.

"Это было очевидно с самого начала, что милиция Киева не хочет, чтобы гей-прайд состоялся. Ее нежелание взять на себя обязательства по обеспечению адекватных мер по защите демонстрантов привело к тому, что организаторы остались с ощущением страха за свою безопасность", - заявил координатор кампаний Amnesty International по Украине Макс Такер.

По данным организации, милиция посоветовала организаторам гей-прайда отказаться от марша за 30 минут до его начала. Они утверждали, что 500 ультраправых футбольных хулиганов были на пути к месту проведения марша с целью срыва мероприятия.

По данным Amnesty International, высокопоставленный чиновник киевской милиции ранее сказал организаторам гей-прайда, что он не был готов подвергать риску своих работников ради сообщества ЛГБТ.

Как сообщал УНИАН, 20 мая в Киеве вблизи станции метро «Дарница» группа неизвестных избила двух соорганизаторов гей-парада, который был запланирован, однако не состоялся.

Как сообщили УНИАН очевидцы инцидента, приблизительно в 16 часов трое людей, позиционирующих себя представителями нетрадиционной ориентации, общаясь с журналистами, сообщили, что запланированный на сегодня так называемый парад секс-меньшинств в районе станции метро «Днепр» отменяется в результате «определенных угроз».

По словам собеседника агентства, во время общения с представителями СМИ группа неизвестных в масках в количестве 10-15 человек напала на соорганизаторов акции. Они брызнули из баллончика каким-то веществом, а затем избили их руками и ногами.

После инцидента на место происшествие была вызвана милиция.

ВО "Свобода" засуджує дії російської влади щодо заборони діяльності Об'єднання українців Росії

Москва. Кремль

Рішення Верховного суду Російської Федерації про задоволення позову Міністерства юстиції РФ щодо ліквідації Об'єднання українців Росії є продовженням політики Кремля, спрямованої на знищення національно-культурної діяльності українських громадських організацій в Російській Федерації, обмеження національних прав українців, що проживають на території РФ, у тому числі на етнічних українських землях, та продовження агресивного наступу на українську ідентичність громадян РФ, які пам'ятають своє національне коріння і прагнуть зберегти власну національну сутність.

Цим рішенням Москва розпочала черговий етап широкомасштабного наступу на національні права українців, що не припинявся з часу розпаду совєцької імперії і особливо посилився після приходу до влади гебістського клану Путіна.

Усі пам'ятають закриття єдиної в Москві Української бібліотеки, що супроводжувалося обшуками та тиском з боку ФСБ Росії на працівників бібліотеки. Зокрема, 23 грудня 2010 було здійснено обшук та вилучено для психолого-лінгвістичної експертизи понад 50 книг, серед яких книги про митрополита Андрея Шептицького та про ОУН–УПА.

Паралельно тиск російських шовіністів був спрямований на Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКА УР) – найбільшу громадську організацію українців Росії, засновану 1998 року. Приводом для припинення діяльності ФНКА стали публічні виступи голови організації Валерія Семененка на заходах, присвячених пам'яті українців, загиблих у роки Голодомору. 27 січня 2010 року рішенням Верховного Суду РФ її було остаточно ліквідовано. Позов Мінюсту Росії базувався на заявах представників партії "Родіна" про те, що ФНКА УР "прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію".

Апогеєм віроломного нищення московськими шовіністами українства на теренах Росії, витравлення українського національно-культурного руху стало переслідування кремлівськими шовіністами Об'єднання українців Росії.

Ще 22 липня 2009 року Міністерство юстиції Росії вирішило провести аудит ОУР. Тритижнева ревізія показала незначні порушення адміністративного характеру, такі як потреба оновлення списку членів, деяких положень статуту з метою дотримання приписів законодавства Росії і тому подібне. Після отримання висновків комісії виконавча рада ОУР скликала нараду 12 вересня 2009 року, вжила необхідних заходів та почала процес оновлення списків своїх членів, у тому числі виключення неактивних членів. У той же час міністерство повідомило ОУР, що для усунення недоліків його діяльність буде призупинено до 2 травня 2010 року. Двічі, один раз у грудні 2009 року, а потім знову в березні 2010 року, ОУР зверталось до Мінюсту, намагаючись виправити вказані міністерством недоліки. Проте відповіді з Міністерства юстиції РФ не було. 21 травня 2011 року VI позачерговий з‘їзд Об‘єднання українців Росії обрав головою Ради ОУР Тараса Дудка, першим заступником голови – Віктора Гіржова. Також запроваджено інститут Почесних голів організації – ними обрано Валерія Семененка та Василя Бабенка, які дотепер керували організацією.

Натомість російська влада відповіла судовим рішенням про заборону діяльності ОУР. Представники ОУР заявили про намір подати апеляцію на судовий вирок Верховного суду Росії, хоча немає жодних сумнівів у "справедливому" рішенні щодо цієї апеляції.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" висловлює рішучий протест щодо протиправних дій російської влади, спрямованих проти Об'єднання українців Росії та інших українських громадських організацій Російської Федерації, вимагає переглянути незаконні рішення російських судів та забезпечити політику сприяння діяльності українських організацій Росії.

ВО "Свобода" вимагає від МЗС України, уряду та Президента України негайно захистити українців, які мешкають в Росії, від неправомірних дій російської влади, спрямованих на обмеження культурно-просвітницької діяльності українців, що проживають в Російській Федерації, та в разі відсутності реакції російської влади вжити симетричних заходів щодо об'єднань росіян, які проживають в Україні.

У Росії ліквідували об’єднання українців

Лидер украинской организации в РФ: Единственное государство в мире, которое давит на украинцев, это Россия

Сегодня в Москве завершился долговременный процесс ликвидации украинских диаспорных организаций.

Еще 27 января 2010 года решением Верховного суда РФ была окончательно приостановлена деятельность Федеральной национально-культурной автономии украинцев России (ФНКА УР). Параллельно проводилась работа относительно закрытия общероссийской общественной организации «Объединение украинцев России» (ОУР). Однако закрытие ФНКА УР повлекло достаточно большой резонанс в Украине и протесты со стороны украинских дипломатов и процесс ликвидации ОУР был приостановлен. На защиту украинцев стал даже уполномоченный по правам человека в РФ Владимир Лукин. За это время ОУР взял во внимание все замечания, выдвинутые Минюстом России, изменив даже руководителя объединения. Так, год назад ОУР возглавил известный врач, академик и директор Института реабилитации Тарас Дудко, который большую часть времени посвятил сохранению организации и посещению многочисленных судов. Впрочем, в среде украинцев России его знают не только из-за этого: Тарас Дудко – племянник известного украинского режиссера Александра Довженко, похороненого в Москве.

О настоящих причинах притеснения украинского движения в России рассказал сегодня председатель ОУР Дудко в интервью УНИАН.

Тарас Николаевич, как вы можете прокомментировать решение Верховного суда России о ликвидации ОУР?

Тарас Дудко

Это было заказное решение, и судья Николай Романенков выполнил приказ закрыть нашу организацию. Он принял решение о ликвидации, хотя мог бы ограничиться штрафом или предупреждением. Поводом для закрытия ОУР стали события 2009-2010 лет, когда была проведена проверка деятельности нашей организации со стороны Минюста России. Особенный акцент делался тогда на деятельности прежнего сопредседателя ОУР Валерия Семененко. Тогда Минюст говорил, что деятельность ОУР не отвечает уставу, а форма отчетности не отвечает формам, которые у них приняты.

Минюст РФ также обвиняет Семененко в выступлениях в эфирах «Радио Свобода» и на российском «5 канале» от имени ОУР, когда его деятельность была приостановлена. По мнению Минюста РФ, эти выступления имели антироссийское направление. При этом сам Семененко во время предыдущих слушаний неоднократно отмечал, что выражал свое личное мнение, а не мнение организации. Не существует ни одного документа, который бы засвидетельствовал, что он говорил от имени ОУР.

Вы сказали, что это был заказ. Конкретизируйте, кто пожелал уничтожения ОУР и для чего?

Это заказ властных структур России направлен на то, чтобы у украинцев РФ небыло координирующей организации, которая бы защищала их интересы в контексте развития украинской культуры, украинского языка, сохранения украинских обычаев. Именно для этого проводится такая политика.

Создается впечатление, что причины, из-за которых ликвидировали ОУР, являются лишь поводом.

Конечно, это так. Наш юрист во время заседания отмечал, что такие претензии не тянут на конституционные нарушения, это формальные нарушения. За это взымается штраф, а не закрывается организация.

Что будет означать для украинского общества России такое решение?

Это решение значит, что от сегодня у нас нет общероссийской организации, которая бы координировала украинские движение в России и объединяла все региональные организации. Отныне такая организация уничтожена в Российской Федерации. По закону РФ мы можем подать иск в коллегию Верховного суда на такое решение. Мы этот последний шаг предпримем.

Перед нами появилось задание создать новую организацию, которая бы объединяла всех украинцев России, защищала их интересы. Будем создавать всероссийскую общественную организацию «Просветительство». Проведем учредительный съезд 26 мая, люди уже предупреждены, еще дополнительно проинформируем наших представителей в регионах, чтобы взяли необходимые документы.

Интересы какого количества человек представляет ОУР?

Согласно переписи населения, в России проживает около 2 млн. украинцев.Число людей, которые называют себя украинцами, уменьшилось на 1 млн. за 8 лет. Иными словами, в связи с политикой, которую проводит Путин и его команда, люди стали бояться писать свое национальное происхождение.

Не секрет, что Россия - многонациональное государство. Чем, по вашему мнению, так мешают украинцы, ведь в РФ существуют целые национальные республики со своими правительствами, президентами и т.д.?

Украинская диаспора в России самая большая в мире, и она представляет собой определенную силу - идеологическую, культурную. Я так думаю, что власть выступает против того, чтобы были какие-то объединения на национальной почве, и хотят ограничить украинское движение в маленьких региональных центрах.

Например, в Латвии есть такое объединение украинцев – у них есть своя школа, пресса и ТВ-канал. Там все нормально. Единственное государство в мире, которое давит на украинцев, это Российская Федерация. Такого государства больше в мире нет.

Вы упомянули, что во многих странах есть украинские школы. По информации Министерства образования РФ, есть готовность открыть украинскую школу в Москве, но нет учеников для такого заведения. Что вы можете ответить российским чиновникам на это?

Это они так говорят, это лишь повод. Для того, чтобы люди могли отдавать своих детей в украинскую школу, они должны, во-первых, иметь информацию, где такая школа может быть создана, в каком районе Москвы. Кроме того, остается открытым вопрос, какие будут возможности со вступлением в высшие учебные заведения после такой школы. Все это не прописано. В Украине русскоязычные знают, что они смогут работать, разговаривая на русском языке. А как быть украинцу в России?

По вашему мнению, как такое решение повлияет на развитие и так не очень простых украинско-российских отношений?

Никак не повлияет. У меня есть отношения на высшем уровне - президентском или правительственном. А вот в украинском обществе, конечно, поднимется негативная волна. Украинские чиновники не будут работать так, как, например, Россия стоит на защите интересов своих соотечественников. Сегодня таково положение в украинском государстве. Я напишу, вы напишете, десять или двадцать человек об этом напишут. Вот и все. А нужна долгосрочная работа по этим вопросам на высшем уровне. Надо на уровне международных организаций посмотреть, почему принято такое решение, кто дал право нарушать законы своего же государства - РФ.

Беседовал Роман Цимбалюк, собкор УНИАН в России

Як донецькі "противсіхи" розтрощили Російську імперію

Нині минає річниця становлення найвідомішого "противсіха" української історії. У травні 1919 року Нестор Махно починає війну на два фронти – проти білих військ російської імперії та проти червоної Москви.

У підручниках історії нині вивчають цілковито маріонеткову "Донецько-Криворізьку радянську республіку", що була проголошена за наказом більшовицької Москви і так само за наказом згорнута.

Та ця "республіка" закінчилася рівно тоді, коли війська кайзерівської Німеччини і УНР у 1918 році майже без опору доїхали залізницею до східних кордонів України.

Натомість реально існуючу "Південноукраїнську трудову федерацію" Махна, яка два роки відбивалася від переважаючих сил білих і червоних російських армій, спіткало незаслужене забуття.

При максимум 2 мільйонах населення підконтрольного Махнові району півдня і сходу України у 1919-21 роках, 60 тисяч у його армії і кількасот тисяч підпільників, більша частина місцевого українського населення Дніпропетровської, Запорізької, а також півдня Полтавської областей є нащадками махновців.

Чимало нащадків махновців є й на Донеччині, насамперед на півдні нинішньої області.

Зокрема, із села Новоспасівки Маріупольського повіту походили найвизначніші командири повстанців – Куриленко, Білаш, Бондарець, Гончаренко (Чуприна), Вдовиченко. Нині це схід Запорізької області на кордоні з Донецькою. Сильні позиції махновців були й на півночі нинішньої Луганської області.

Парадокс історії: виступаючи проти українських повстанців, чимало донеччан плюють у криницю, з якої пили їхні діди. Хоча, звичайно, з тих часів міграції кардинально змінили карту Донбасу, та не лише його.

Вождь російських більшовиків Ленін ще лише планував свій декрет про землю, як влітку 1917 року Махно вже ділив землю російських поміщиків та німецьких колоністів. На території, хоч на день-два зайнятій махновцями, руйнувалися всі в‘язниці. Усю захоплену у ворога здобич Махно ділив навпіл – 50% армії і 50% – місцевому селянству, на території якого відбувався бій.

І хоча махновці справді жорстоко розправлялися з "білими" командирами, "червоними" комісарами, учасниками продзагонів, ЧК та активістами радянських установ, за Махна були запроваджені розстріли на місці за самовільні обшуки, реквізиції, мародерство.

Головна особливість політики Махна полягала в його уявленні про державу як джерело зла і насильства, що він його здобув на прикладі сучасної йому Російської імперії.

Махно міг вступати у союзи із ким завгодно: із УНР, з іншими повстанськими командирами, червоними.

Від УНР Махно свого часу навіть отримав статус керівника Південно-Східної району. Але це рішення не вилилося в серйозну підтримку Махна з боку УНР, крім разової передачі йому зброї і боєприпасів та лікування махновців у шпиталях армії республіки.

Але ні за яких умов він не вступав у союзи з "білими", які декларували відновлення "єдиної Росії".

Наступ головного російського "недєлімщіка" генерала Антона Денікіна на Москву восени 1919 став апогеєм громадянської війни в Росії, який цілком міг призвести до перемоги "білих". Долю війни вирішували лічені полки.

В Україні більшовикам тоді не було на кого спиратися. Село переживало вибух антибільшовицьких повстань.

"Одеський пролетаріат – це бандити-спекулянти, гниль. Можливо, ми потрапимо в найрозпачливіше становище й напередодні падіння Одеси залишимося без коштів, а в Одесі без грошей революція не рухається ні на крок",  – йшлося у повідомленні одеського підпільного обкому КП(б)У ЦК партії.

У цей час на знищення армії Махна, що бентежила тили "білих", був кинутий 35-тисячний корпус білогвардійців. Махно з обозом, складеним з жінок і дітей повстанців, відступав аж до Умані, де уклав угоду з армією УНР. Залишивши лікарям армії УНР своїх поранених, вождь знесиленої армії раптом перейшов у наступ.

Українська повстанська армія у ході Уманського бою у вересні 1919 року розтрощила добірні російські офіцерські частини. Вирішила долю атака кінної "засадної сотні" на чолі з сапмим Махном.

Махновці знищили 1-й Сімферопольський, 2-й Феодосійський, Керченсько-Єнікальський, 51-й Литовський офіцерські полки, більшу частину кавалерійських бригад трьох білих генералів, а також захопили штаб денікінців.

Втрати білих склали 18 тисяч убитими і 5 тисяч полоненими, ті хто лишився, розбіглися по лісах, лічені з них повернулися до білих.

Далі армія Махна почала стрімкий наступ в тилу Денікіна, за пару тижнів захопивши територію аж до Маріуполя, Юзівки (нинішнього Донецька) і Перекопу. Російські білі частини, що наступали на Москву, виявилися відрізаними від своїх баз.

Історики переважно солідарні в тому, що головна причина, чому Денікін виявився в еміграції в Парижі, а не на троні в Москві, лежить саме в Махнові. Як писав сам російський генерал Денікін, "у руках повстанців опинилися Мелітополь, Бердянськ, де вони підірвали артилерійські склади, і Маріуполь - за 100 верст від Ставки (Таганрога).

Повстанці погрожували Волновасі - нашій артилерійській базі... Випадкові частини - місцеві гарнізони, запасні батальйони, загони Державної варти, виставлені спочатку проти Махна, легко розбивалися великими його бандами.

Для придушення повстання довелося, незважаючи на серйозне становище фронту, знімати з нього частини і використовувати всі резерви... Це повстання, що набуло таких широких розмірів, зруйнувало наш тил і послабило фронт у найбільш важкий для нього час".

Звичайно, Російська імперія й до того зазнала цілої низки ударів, починаючи від Лютневої революції 1917-го. Але це був фінал.

Людина з однією легенею (інша в Махна була видалена в ув‘язненні), що отримала 12 важких поранень, могла по кілька діб не злазити з коня. У той час більшовик Лев Каменєв назвав Гуляйполе "картинкою українського XVII століття".

Історик Запорізької Січі Дмитро Яворницький був вражений, раптом побачивши живу історію прямо перед собою. Яворницький отримав від Махна охоронну грамоту на свій музей запорізької старовини. Зіткнення з брутальною реальністю призвело до того, що Яворницький у пізніх своїх творах став менш ідеалістично ставитися до історії козаччини.

Махно, попри радянські міфи, був байдужий до грошей і випивки. В останні роки свого життя в еміграції в Парижі він заробляв на хліб виробництвом декорацій. З цим ремеслом Махно познайомився в юності на роботі в українських театрах – тодішніх вогнищах українського життя.

Щоб пояснити успіхи Махна, радянська пропаганда навіть почала говорити про німецьких чи англійських військових радників. А насправді в результаті реквізицій тисяч "тачанок" на просторі Півдня України, Махно отримав мобільну армію, яка пересувалася швидше, ніж моторизовані армії часів ІІ Світової війни.

Махно зрозумів, що сотня вояків, які швидко рухаються, б‘ючи по вразливих місцях ворога, сильніша за нерухому тисячу.

Крім того, силоміць мобілізовані у червоні й білі загони бійці часто воювали проти Махна безініціативно, лише під страхом кари.

Хоча, ще в 1920-х роках ніхто в СРСР не ставив під сумнів суто український характер махновщини, згодом пропаганда спробувала вихолостити сам український характер махновського руху.

Мовляв, діяли якісь безнаціональні анархісти. У фільмі "Олександр Пархоменко" (1942 рік) прозвучала нібито пісня Махна "Любо, братцы, любо". При цьому у фільмі текст пісні було спотворено у порівнянні з оригінальним текстом авторства Махна, і, що найголовніше, перекладено на російську з українського оригіналу.

Після одруження з діячкою Гуляйпільської "Просвіти" Кузьменко, відозви Махна до населення почали видаватися переважно українською мовою.

У передмові до своїх спогадів 1926 року Нестор Махно пише.: "Про одне лиш можу пошкодувати я, видаючи цей нарис: це те, що він виходить не в Україні і не українською мовою.

Культурно український народ крок за кроком йде до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати свої записки мовою свого народу, вина не моя, а тих умов, у яких я перебуваю".

Махновщина навпомацки йшла до природньої для себе ідеології українського патріотизму. І в цьому була вина не стільки селян, як незрілості української інтелігенції після двохсотлітнього імперського панування.

Ось як описував еволюцію Махна від анархізму до українського патріотизму радянський історик Кубанін у 1926 році, по свіжих слідах: "Тонка анархістська позолота стирається. Махновський штаб на чолі зі своїм керівником повертається обличчям до української інтелігенції… Махно починає сприяти петлюрівським загонам, укладає з ними перемир‘я, угоду про ненапад і спільні дії проти радянської влади.

Нападки махновських газет і самого Махна спрямовані проти "московських насильників", відозви рясніють усе більше і більше такими перлами, як "визволення рідної України від російського гноблення".

В інтересах Махна було підтримувати слабшого у війні між "білими" і "червоними". Проте, за наказом Махна, навіть всупереч законам війни та й здорового глузду, було страчено посланців від білого генерала Врангеля, який пропонував Махнові спільний фронт проти червоних і був готовий визнати УНР.

Махно дав себе одурити делегації "Інтернаціоналу" на чолі з угорським комуністом Бела Куном. Огида до "старого режиму" часом проявлялася в повстанців досить гротескно, через їхнє строкате, обвішане зброєю вбрання. Так людська натура компенсувала попередні приниження.

У Махна явно бракувало стратегічного бачення. Він бачив у гетьмані Скоропадському прикриття для багатих німецьких колоністів, які, за словами Тараса Шевченка, "на Січі картопельку садили". А ті замолоду засіли в печінці Махнові.

Грецький історик Фукідід у IV столітті до нашої ери дав таку характеристику землякам Махна: "За військовою потужністю й чисельністю війська з ними взагалі не може зрівнятися жоден народ. І не лише в Європі, але навіть і в Азії немає народу, який сам по собі міг би встояти проти них, якби вони були в єдності. Однак у сенсі здорового глузду та розуміння життєвих потреб вони не піднімаються до рівня інших народів".

Сказано так, наче й не минало ніяких тисячоліть.

Найголовніший підсумок цього "противсіхства": український національний рух було розділено на два потоки (державницький і повстанський), і розбито поодинці. Іноді справді доводиться обирати між гіршим і ще гіршим.

Але якщо взагалі утриматися від вибору, то можна отримати і найгірше.

Олександр Палій, історик, автор книг "Історія України" (2010), "Ключ до історії

Теперь посмотрим на правую колону, ошибочно именуемую
«националистической», хотя это все равно, 
что перепутать СВОЕ С ЧУЖИМ, а 
Божий дар с яичницей.  В
действительности  правая колона
является  имперско-шовинистической, и озабочена
не тем, чтобы отстаивать национальную 
идентичность и национальные интересы своего народа (что неизбежно, тем
более в условиях России  приводит на
АНТИИМПЕРСКИЕ ПОЗИЦИИ), а напротив,  на
подавление других народов, на отстаивание интересов ИМПЕРИИ, в том числе
вопреки национальным интересам собственного народа.                  Этнороссийские антиимперские
националисты (тот же НАЦИОНАЛ-ДЕМОКРАТИЧЕСКИЙ АЛЬЯНС), безусловно,
привлекательные достойные люди, но они тонут в море имперских шовинистов и
дезориентированной ими публики. В итоге получается что-то типа великорусского
издания гитлеризма. Так что для этой «правой» оппозиционной колоны, занимающей по
численности второе место после левых, Гитлер вполне уместен. К тому же Гитлер
одновременно объединяет «правых» с частью левых (те же Лимонов и Ампилов не
только откровенные сталинисты, но и вполне явные гитлеристы «великорусского
извода»). 

Ну и наконец, третья демократическая колона просто
ОПИДАРАСИЛАСЬ. Конечно все эти «революционные» пидарасы -  провокация путинских спецслужб. Но успех
этой  путинской провокации явно указывает
на  элементарную,  прежде всего, ГЛУПОСТЬ и НИКЧЕМНОСТЬ  демократической оппозиции. Отсутствие среди
ее руководства людей без каши во рту, без новомодных выкрутасов, связанных с
толерантностью (к любому злу, извращению, отклонению от нормы),   без постоянных оглядок на сиюминутный
мировой  (при этом каким то образом
недопустимо левый) «стандарт» 
демократии. Да и вообще о чем можно говорить, если во главе
демократической первомайской колоны( что вообще делают «демократы» на этом
«празнике» ?) в Санкт-Петербурге реяли пидарастические радужные флаги ? При
этом горожане, да и сами участники шествия сравнивали его с гей-парадом.  По-моему, борьба за демократию и борьба за
содомию вещи совершенно разные, и даже просто 
прямо  противоположные. Но
российская «демократическая» 
оппозционная  колонна показала,
что полагает, что это -  одно и тоже. И
посему вобрала в себя  содомитов и
украсила «дерьмократизированную» (во всех смыслах этого слова) колонну  радужными флагами и ленточкам. А также
разнообразными гей- транспарантами защищающими и восхваляющими содомитов. То,
что происходило в Питере в плане демонстративно-показательном, к сожалению,
отражает печальные реалии   всей
демократической колонны российской оппозиции. И символом ее стала парочка
пидорасов, вступающих в брак. Так пусть в качестве таковых будут Гитлер и
Сталин. Тем более, что российские «демократы» с такой готовностью ринулись
отмечать весьма сомнительный  праздник,
столь любимый и Сталиным и Гитлером, что изображение этой парочки в виде двух
пидорасов, устремившихся заключать брак, будет явно близко российским
«демократическим» сердцам по целому комплексу причин.  И одновременно неразрывно свяжет «демократов»
и с «правыми», и с левыми (среди которых 
к тому же много просто откровенной пидарасни).

Таким образом, подобранный мною плакат-символ, некогда
высмеивающий чудовищный пакт Молотова-Риббентропа, неизбежно ведущий к
развязыванию Второй мировой войны, должен стать объединяющим символом
сегодняшней российской антипутинской оппозиции. 
Причем он будет в полной мере отражать ее неразрывное единство и главное
ЕЕ СУТЬ.
Не хочу я оставить без символа и представителей власти. Тем
более, что думать долго и нее надо Там тоже все ясно. Достаточно заменить
Сталина  в подвенечном платье на  Димочку Медведева, а Гитлера на Путина. И
будет вполне готов плакат отражающий СУТЬ РЕЖИМА.

Статья 213. Хулиганство

1. Хулиганство, то есть грубое нарушение общественного
порядка, выражающее явное неуважение к обществу, совершенное:

а) с применением оружия или предметов, используемых в
качестве оружия;

б) по мотивам политической, идеологической, расовой,
национальной или религиозной ненависти или вражды либо по мотивам ненависти или
вражды в отношении какой-либо социальной группы, -

наказывается штрафом в размере от трехсот тысяч до пятисот
тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за
период от двух до трех лет, либо обязательными работами на срок от ста
восьмидесяти до двухсот сорока часов, либо исправительными работами на срок до
двух лет, либо лишением свободы на срок до пяти лет.

2. То же деяние, совершенное группой лиц по предварительному
сговору или организованной группой либо связанное с сопротивлением
представителю власти либо иному лицу, исполняющему обязанности по охране
общественного порядка или пресекающему нарушение общественного порядка, -

наказывается штрафом в размере от пятисот тысяч до одного
миллиона рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за
период от трех до четырех лет либо лишением свободы на срок до семи лет.

Так вот пункт :